Користувацький вхід

Шляхи практичного вдосконалення графіко-орфографічних умінь та навичок учнів як резерв підвищення ефективності навчального процесу

Зареєструйтесь,
щоб мати можливість переглядати всі сторінки та файли,
публікувати власні матеріали, отримувати сертифікати.

...

0

Мотивація письма – витоки формування грамотної особистості
Опановувати основні правила письма діти починають з перших днів перебування у школі, хоч і не відчувають нагальної потреби вчитися писати. Це досить складний, стомливий процес, який сам собою інтересу часто-густо не викликає, адже до 6-літнього віку діти чудово обходились без уміння писати і не відчували від цього дискомфорту. Тому єдиний можливий спосіб зацікавлення першокласників – це створення позитивної мотиваційної установки на цей вид діяльності.
Ще в добукварний період на уроках письма я знайомлю учнів з так званим «малюнковим» письмом і пропоную намалювати одне одному «листи» - повідомлення. Потім пропоную прочитати «листи» своїх товаришів. Як правило, їхні спроби безрезультатні, але мені вони надають змогу підвести дітей до розуміння важливості винайдення людством буквеного письма і створюють позитивну мотивацію для засвоєння такого складного для дітей уміння – уміння писати.
А як навчати дітей власне грамотного письма? Із великою впевненістю можна стверджувати, що у навчанні правопису основну роль відіграє свідомість письма. А одним із кроків на шляху до свідомого письма є мотивація орфографічної роботи. Старшокласники правопис пов’язують із далекою перспективою: закінчити школу з гарними оцінками, продовжити навчання у «виші», бути культурною, освіченою людиною, компетентним професіоналом і т. д. Для дітей початкової школи такі далекі перспективи ще не відіграють головної ролі. Тому важливо звертатись до більш наближених завдань навчання, реальних і зрозумілих дітям:
- дати їм змогу побачити, як пишуть дорослі освічені люди – їх батьки, вчитель, старшокласники. Нехай вони переконаються, що всі люди опановують письмо, пишуть швидко і легко, а орфографія – це зовсім не складно;
- повідомляти дітям, чого вони навчаться протягом року, семестру; що вони повинні засвоїти із запропонованої теми; визначати завдання кожного уроку і навіть конкретної вправи;
- допомогти зрозуміти соціальну роль грамотного письма, а саме: для успішного навчання у школі, для життя, спілкування, отримання обраної професії, осмислення обов’язковості опанування мінімуму графіко-орфографічної грамотності для кожної людини;
- на прикладах з життя доводити, що помилки призводять до неправильного розуміння тексту, до непорозумінь взагалі.
Орфографія за своїм змістом мало приваблива для дітей, вона складно засвоюється. Інколи, внаслідок страху перед помилками, учень втрачає віру в свої сили. Щоб цьому запобігти, мотивацію орфографічної роботи можна реалізувати через:
- збудження учнів, розвиток і поглиблення у них пізнавальних інтересів;
- використання на уроках ігор та ігрових вправ, цікавих форм і методів роботи;
- чіткий добір і продуману структуру дидактичного матеріалу, різноманітних видів робіт;
- підвищення рівня самостійності і активності дітей у навчальному процесі;
- позитивну самооцінку: діти повинні постійно переконуватися у своїх успіхах, що я і намагаюся втілювати у практику своєї роботи.

Каліграфічні хвилинки, як один із засобів практичного вдосконалення графіко-орфографічних навичок учнів

Розвиток і вдосконалення навичок письма – один із найважливіших завдань уроків української мови.
Саме на початкові класи припадає найважча, наоб’ємніша і найвідповідальніша робота – формування навичок правильного каліграфічного і грамотного письма, бо уміле володіння ним – це джерело вишуканості, інтелігентності, краси. Під час формування каліграфічного грамотного письма розвивається усне і писемне мовлення дитини, використовується багата, активна, точно вживана лексика, розвивається творча, активна особистість, здатна любити красу. У школяриків виробляється стійке бажання вчитися, пізнавати світ. Я, як і кожен вчитель, мрію про те, щоб мої учні писали грамотно і гарно. З цією метою на уроках мови проводжу різноманітні каліграфічні хвилинки.
Вправи, які я пропоную дітям, сприяють правильному поєднанню букв: верхньому, нижньому, поліпшують якість читання, допомагають долати вади письма і мовлення учнів. Такій роботі відводиться частина уроку. Завдання для таких хвилинок каліграфії знаходяться на друкованих картках, а діти повинні відтворювати їх у рукописному варіанті. (Додаток 1)
Помітних позитивних результатів можна досягти, поєднавши каліграфічні хвилинки із засвоєнням словникових слів. Це допомагає учням відпрацьовувати правопис слів, значення, вимову і написання яких вони мають засвоїти.
Для того, щоб процес засвоєння словникових слів дав якісний результат, у своїй роботі в цьому напрямку я дотримуюсь певної послідовності:
• створюю проблемну ситуацію (це обов’язково загострить увагу учня як до лексичного значення слова, так і до його написання);
• обов’язково пояснюю лексичне значення слова (із врахуванням віку дітей, рівня їх підготовки);
• використовую наочність або словесний опис (опираючись на життєвий досвід учнів);
• наголошую на особливостях правопису;
• попереджую можливі помилки учнів, акцентую на різниці між вимовою і правописом;
• пропоную перше списування, допомагаю учням скласти словосполучення, речення з даним словом, записати його;
• допомагаю визначити певні граматичні поняття (частину мови, рід, число, відмінок і т. д.);
• проводжу словникові, малюнкові, вибіркові, розподільні диктанти;
• використовую мовні ігри – ребуси, кросворди (вони пробуджують інтерес до знань, спонукають дітей до вивчення рідної мови).
Так, від уроку до уроку, вдале, систематичне використання різноманітних хвилинок каліграфії дає мені змогу досягти позитивних результатів у вдосконаленні графіко-орфографічних навичок учнів.

Списування та його різновиди

Сучасна українська школа зорієнтована на перспективу духовного й інтелектуального розвитку української нації. І тому кожен учень має здобути міцні орфографічні знання і риси сучасної орфографічно грамотної та інтелектуально розвиненої людини. Розпочинатись таке навчання має з перших кроків перебування дитини у школі. У дітей 1-2-х класів важливо починати формувати «орфографічне чуття», коли вони безпомилково пишуть не тільки ті слова, вимова яких чітко простежується на фонетичному рівні, а й на тих правилах, які вони ще цілеспрямовано не вивчали. По своїй суті такий підхід є випереджувальним, і я його використовую під час навчання орфографії найменших. У пам’яті дітей 1- 2-х класів я прагну закріпити графічні образи ряду слів на певне правило заздалегідь до його вивчення. Це вимагає від мене, вчителя, комплексного підходу до побудови уроків української мови, де вправи з письма тісно переплітаються з іншими видами мовленнєвої діяльності – аудіюванням, говорінням, читанням.
Найпоширеніший вид вправ, який я використовую для формування умінь запам’ятовувати графічні образи слів, це списування. Списування використовую просте і складне. Просте списування вчить дитину безпомилково відтворювати готовий текст. Складне – доцільно використовувати перед виконанням певного мовного завдання (орфографічного чи граматичного), яке передбачає додаткові супутні завдання – вставити пропущені букви чи склади, змінити форму слова і т. д. Звичайно, я вважаю складне списування ефективнішим, оскільки воно сприяє усвідомленому засвоєнню мовного матеріалу.
Вивчаючи важливість списування, я дізналась, що воно привертало увагу у вчених-педагогів ще в XIX столітті, коли вперше чітко було визначено порядок і спосіб проведення орфографічних вправлянь Ф.Буслаєвим, який вважав списування початковим моментом у вправах з орфографії. І це зрозуміло, бо перш, ніж учити дитину створювати своє, її потрібно навчити правильно відтворювати чуже. Послідовником цієї ідеї був і К.Д.Ушинський, який вважав, що у дитини треба розвивати «дар слова» шляхом використання вправ, які ґрунтуються на спостереженнях над словом, а списування саме і є вправами такого виду. У практиці своєї роботи я використовую такі види списування:
1. Дослівне списування
Тема «Звуки [дз], [дз'], позначення їх буквосполученням дз»
- Прочитайте, правильно вимовляючи слова зі звуками [дз], [дз']. Спишіть прислів’я, поясніть їх зміст.
Чув дзвін, та не знає, звідки він.
Очі – дзеркало душі.
2. Списування з підкресленням букв, написання яких пояснюється вивченими правилами правопису
Так, під час закріплення правил написання іменників з великої букви (2 клас), я пропоную дітям списати словосполучення, підкреслити слова, які написані з великої букви, пояснити їх правопис.
Місто Кривий Ріг, річка Інгулець, мій друг Іван, кицька Мурка, гори Карпати, село Лозуватка, учителька Наталя Іванівна.
3. Списування зі зміною форм слова.
Тема «Апостроф» (2 клас)
- Випишіть слова з апострофом.
У нас велика сім’я. Хлоп’ята наловили в’юнів. Бабуся зв’язала Дем’яну рукавички. Діти граються на подвір’ї.
Тема «Іменник» (3 клас)
- Спишіть слова, утворивши за зразком від поданих слів іменники.
Зразок: читати – читання.
Жити, змагатися, малювати, горіти, солити.
4. Списування із завданням (з фонетичним чи орфографічним)
Пропоную списати невеликий текст, пояснити написання виділених слів, зробити звуко-буквений аналіз цих слів.
Продзвенів дзвінок. Закінчилися уроки. Діти поспішають додому. У Мар’яни новий портфель. Там лежить пенал, альбом, фарби, книги, зошити.
5. Списування з дописуванням пропущених букв
Пропоную учням прочитати, а потім списати текст, вставляючи пропущені букви. Наприклад, під час вивчення теми «Ненаголошені голосні звуки [е], [и] в корені слова» (2 клас), раджу для списування текст.
В*сна
На берізці проклюнулись л*сточки. В*селі горобці купаються у калюжах. В*сняне сонце всюди заглядає. Воно з*мовий холод виганяє.
6. Списування з різного роду логічним завданням
Так під час вивчення теми «Апостроф» (2 клас) раджу дітям дібрати до слів з лівої колонки потрібне слово з правої, яке об’єднує їх за значенням.
Сік, воду, молоко в’яне
Трава, квітка п’ють
Пасха, Різдво, Новий рік рум’яні
Щоки, яблука, сливи свята
Кропива, лопух, будяк хлоп’ята
Олег, Петрик, Сашко бур’яни
7. Творче списування
Воно передбачає виконання додаткового завдання творчого характеру (утворити, скласти), яке використовується не тільки для формування орфографічної навички, а й для розвитку мовлення учнів.
Так під час вивчення теми «Прикметник» (3 клас) діти списують текст, доповнивши його прикметниками.
Весна
Настала * весна. * сонце ллє на землю тепло. З півдня повернулися перші птахи. Вони щебечуть * пісні. Молоденька травичка переливається * блиском. * світло заливає все навколо.
Для вироблення чіткого алгоритму списування пропоную учням картку-пам’ятку «Вчись списувати». (Додаток 2)
Усі зазначені види списування є досить ефективними формами роботи, оскільки в них беруть участь майже всі аналізатори: мовленнєво-рухові, зорові, моторні. Найчастіше списування, як вид вправ, широко використовується у навчанні рідної мови учнів 2 класу, хоча може вибірково проводитися на уроках української мови в 3-х і 4-х класах.
Таким чином, можна зробити висновок, що списування має практичну цінність у формуванні орфографічних навичок і є найпоширенішим видом вправ, які потрібно використовувати на уроках української мови.

Доцільність використання навчальних
та контрольних диктантів

Для досягнення оптимальної ефективності навчального процесу на уроках української мови я використовую систему різних прийомів і видів вправ, зокрема диктантів. Чому диктантів? Та тому, що саме диктанти допомагають організувати колективну, ритмічну роботу всього класу над одним текстом. Вони краще, ніж деякі інші прийоми, забезпечують зворотну інформацію, отже, є і засобом навчання, і контролю.
Важко заперечити навчально-виховне значення цього виду роботи. Я вважаю, що саме життя виступає захисником даного виду навчальної роботи: адже людині надзвичайно часто доводиться, крім списування з готового тексту, створювати формулювання власних думок, записувати сприйняте на слух, почуте від когось. Саме практичні потреби життя вимагають вироблення відповідних навичок передавати на письмі усне мовлення. У своїй роботі я використовую такі види навчальних диктантів:
• текстові диктанти (дослівні);
• вибіркові диктанти;
• вільні диктанти;
• творчі диктанти.
Текстові – це диктанти без зміни тексту. Я підбираю найчастіше для такого диктанту синтаксично зв’язний текст, враховуючи вік учнів та їх життєвий досвід. (Додаток 3). Опрацювання такого текстового диктанту можна здійснювати і шляхом попередження (спочатку аналіз, пояснення, потім запис), і пояснення (спершу запис, потім розбір написаного). На початковому етапі вивчення української мови (у 1-у і 2-у класах) цей диктант проводжу з використання класної дошки – один учень записує на дошці продиктоване, інші – в зошитах. Але паралельно раджу, щоб учні не перетворювали такий диктант у звичайне списування, а писали самостійно, свій запис у зошиті лише звіряли із написаним на дошці. Так у школярів розвиваються навички самоперевірки і самоконтролю. Я помітила, що під час такого виду роботи, на запис речень на дошці йде більше часу, ніж у зошитах. Тому я даю дітям, які працюють у зошитах, додаткові завдання (зробити звуко-буквений аналіз слова, виділити головні слова у реченні, виділити орфограми у словах). У дітей 3-го і 4-го класів практикую текстові навчальні диктанти (як попереджувальні, так і пояснювальні) без паралельного запису на дошці.
Вибіркові диктанти проводжу на уроках української мови тоді, коли потрібно перевірити, як учні глибоко й свідомо засвоїли навчальний матеріал. Як правило, такий вид диктантів використовую на уроках узагальнення і повторення значної за обсягом теми. Практика роботи вказує на те, що такі диктанти доцільно застосовувати при вивченні орфографії, фонетики, морфології. Такі диктанти забезпечують активізацію навчальної діяльності дітей, сприяють глибокому усвідомленню і засвоєнню матеріалу, що вивчається, причому на їх проведення не витрачається багато часу.
Я запроваджую вибіркові диктанти поступово. Даю учням спочатку простіші завдання і ускладнюю їх з кожною наступною вправою. Під час проведення вибіркових диктантів дотримуюсь певної системи і послідовності:
а) не проводжу зразу ж після пояснення нового матеріалу (на цьому етапі використовую більш легші форми роботи – усні вправи, попереджувальний чи пояснювальний диктант, вибіркове списування);
б) ретельно продумую саме завдання;
в) попередньо добираю і аналізую текст, запланований для вибіркового диктанту (який добираю із підручників, збірників вправ, дитячої періодики і т. д.);
Для проведення вибіркових диктантів використовую як зв’язні тексти, так і складені з окремих речень або слів.
Перевірку правильного виконання вибіркового диктанту проводжу у вигляді взаємоперевірки учнів (робота в парах) чи самоперевірки з дошки, екрану, таблиці.
Найчастіше вибіркові диктанти використовую для закріплення орфограм або граматичних категорій, таких як вживання м’якого знака у словах, правопис апострофа, великої букви, подвоєння приголосних, правопис префіксів з-, с-, роз-, без-, буквосполучень ьо, йо, правопис ненаголошених голосних та сумнівних приголосних, частин мови . (Додаток 3)
Вільні диктанти на уроках української мови проводжу для того, щоб діти, при завданні якнайточніше відтворити продиктований мною текст, намагались все ж передати його і своїми словами. Цей вид диктанту є своєрідним трампліном до виконання більш складних форм письмових робіт – переказів та творів. Текст я диктую частинами. Ті речення, які вдалось запам’ятати, діти записують дослівно, решту викладають своїми словами, реченнями, але обов’язковою вимогою є збереження учнями змісту оригіналу. Беззаперечним, на мою думку, є той факт, що вільний диктант спонукає дитину мислити, запам’ятовувати думки, уявляти картини, образи, розвиває зв’язне мовлення дітей, виробляє і вдосконалює правописні навички, активно збагачує словниковий запас учнів. Такі види диктантів найчастіше проводжу у 3-4 класах, а знайомити дітей з вільними диктантами починаю ще з 2 класу. Проводжу вільний диктант, дотримуючись такої послідовності:
а) виразно читаю цілий текст;
б) проводжу бесіду (з’ясовую, чи все зрозуміло, пояснюю незрозумілі слова);
в) пропоную переказати прочитане (хтось один з учнів класу);
г) читаю в обраному темпі задану частину тексту (тільки один раз);
д) діти записують прочитану частину, як запам’ятали.
Так опрацьовується весь матеріал. (Додаток 3)
Творчі диктанти – на уроках української мови проводжу для того, щоб виробити в дітей і вдосконалити навички орфографії, пунктуації, щоб розвивати зв’язне мовлення учнів. Під час написання такого диктанту діти вносять певні, визначені вчителем, зміни в продиктований (а не створений ними) текст. Найактивніше такі види диктантів застосовую у 4 класі, але розпочинаю підготовку ще у 2 класі. Така форма роботи вимагає від учнів більшої уваги, ініціативи, творчого мислення, ніж під час написання текстового диктанту.
Використовую досить різноманітні за своїм характером творчі диктанти, але найпоширенішими у практиці моєї роботи є такі:
• розширення й доповнення тексту;
• зміна в продиктованому тексті граматичних форм;
• заміна одних слів і словосполучень іншими.
Для проведення творчого диктанту з доповненням і розширенням тексту дотримуюсь такої послідовності:
а) спочатку читаю текст;
б) ознайомлюю дітей із завданням, яке вони повинні будуть виконати;
в) перше речення опрацьовую колективно;
г) диктую текст, діти його записують, виконуючи поставлене завдання.
Так, під час вивчення у 3 класі теми «Прикметник» пропоную такий творчий диктант, пропускаючи прикметники (у дужках). Учні записують прикметники, які найточніше характеризують той чи інший предмет.
Одного разу почалася (сильна) гроза. Насунули (темні) хмари. Небо прорізала (вогняна) блискавка. Почувся (страшний) гуркіт-грім. Налетів (швидкий) вітер. Почав іти (густий) дощ.
Текст такого диктанту завжди читаю повільно, з такими паузами, які дають можливість дітям подумати, дібрати й записати найбільш вдалий прикметник.
Такий вид вправ дає хороші наслідки при вивченні частин мови. Проте у випадках, коли потрібно повторити і закріпити певні орфограми, звернути на них увагу, такі диктанти інколи не дають бажаних результатів, бо діти уникають слів, у правописі яких сумніваються. Тоді елементи для доповнення я подаю у готовому вигляді. Учні, записуючи продиктовані речення на слух, поширюють їх лише наведеними на дошці словами, вибираючи ті, що підходять за контекстом.
Так, у 2 класі, під час вивчення вживання буквосполучень ьо, йо, проводжу такий творчий диктант.
На будівельному майданчику працює (пауза) … кран. Літаком керує (пауза) … Птахи літають у (пауза) … небі. Пташки прилетіли у березовий (пауза) … .
Слова для довідки (на дошці): льотчик, підйомний, гайок, синьому.
Діти записують текст під диктовку, вставляючи там, де вчитель робить паузи, слова з довідки, записані заздалегідь.
Творчі диктанти із зміною слів, граматичних форм проводжу так: учні записують продиктований текст із змінами, які визначаються наперед. Наприклад, під час вивчення правопису закінчень дієслів (у 4 класі), диктую слова у початковій формі, а діти замінюють їх так, як вимагає контекст.
Дуже красиве поле у золоту літню пору. Воно (вигравати) і (мінятися) багатьма барвами. З краю в край (колихатися) хліба. Золотом і міддю (виблискувати) на сонці пшениці і жита. Зеленою стіною (стояти) кукурудза.
Добре опрацювати якесь конкретне правило дає можливість такий диктант, коли я диктую не речення, а окремі слова, а учні їх записують у заданій формі. Такі вправи найчастіше проводжу під час опрацювання відмінкових форм іменників, прикметників, займенників, числівників чи особових закінчень дієслів. Так, у 4 класі, вивчаючи відмінювання іменників, проводжу коротенький диктант: називаю іменники в називному відмінку, а діти записують їх в орудному чи родовому (ніч, сіль, любов, радість, мати, тінь, подорож, міць, відомість). Це робить навчальну діяльність учнів більш інтенсивною, ніж звичайне відмінювання окремих слів.
Дуже часто учні говорять і пишуть: ходю, сидю або хожу, сижу і т. д. З метою вироблення правильної вимови й написання аналогічних форм добираю відповідні приклади й опрацьовую з дітьми цей матеріал за допомогою творчого диктанту. Диктую: ходити, носити, сидіти, просити, пекти, втекти і т. д., учні ж записують: ходжу, ношу, сиджу, прошу, печу, втечу і т. д. Виконання, перевірка і обговорення такого типу робіт сприяє піднесенню як орфоепічної, так і орфографічної грамотності учнів.
Творчий диктант із заміною одних мовних конструкцій іншими застосовую, але рідше, порівняно з описаними вище і лише для опрацювання конкретних тем.
Наприклад, під час вивчення прикметників (у 3 класі) корисною є вправа на утворення прикметникових форм. Диктую: стіл для роботи, ложка з алюмінію, магазин, у якому продається взуття, рослина, що росте на полі. Учні, відповідно завдання, записують: робочий стіл, алюмінієва ложка, взуттєвий магазин, польова рослина.
До різновидів таких творчих диктантів відношу й так званий графічний диктант. Особливість його полягає в тому, що учні записують продиктований їм текст не в словах, а у вигляді умовних графічних знаків. Так, наприклад, під час узагальнення й закріплення теми «Будова слова» (3 клас) диктую учням слова: хатка, посаджу, прибережний, а діти, подумки аналізуючи ці приклади, записують: ∩ ^ , ¬ ∩ , ¬ ∩ ^ .
Інколи використовую такі диктанти у зворотному процесі – від графічного знака до слова. В таких випадках демонструю певну серію картинок чи схем, а учні самостійно записують у зошитах назви того, що на них зображено. Такі вправи сприяють розвитку орфографічної зіркості у дітей, що значно впливає на розвиток орфографічних навичок.
Творчі диктанти застосовуються як один із видів письмових робіт в системі інших вправ на уроці. Тексти для таких диктантів добираю невеликі за обсягом. Найчастіше використовую такі вправи для закріплення, повторення раніше вивченого матеріалу.
Контрольні диктанти проводяться з метою виявлення рівня правописних навичок, перевірки рівня засвоєння учнями певних правил.
Основна мета цього типу вправ (перевірка і контроль) не виключає їх навчального значення, як у свою чергу, навчальні диктанти дають учителю можливість судити про рівень знань окремих учнів чи й цілого класу.
У початковій школі проводяться текстові (дослівні) контрольні диктанти, які тривають майже весь урок. Об’єм диктанту добирається вчителем відповідно до програмних вимог.
За змістом я обираю текст цілком доступний, зрозумілий і цікавий дітям. Такий диктант повинен включати випадки на вивчені правила орфографії, причому важливо, щоб насиченість орфограмами була розподілена більш-менш рівномірно по всьому тексту. Я помітила, що увага учнів протягом уроку змінюється – до кінця уроку вони стомлюються, увага їх послаблюється, тому й допускають більшу кількість помилок у кінці диктанту. Тому я намагаюсь добирати диктант такий, щоб у кінці текст був порівняно менш насичений важкими (у правописному відношенні) словами, ніж інші його частини.
Під час диктанту читаю текст чітко, у помірному темпі, виразно, щоб всі діти добре чули зміст, а не вгадували слова. Ніколи не вимовляю слова побуквенно! Ніколи не вимовляю навмисно невиразно звукосполучення, щоб, нібито, «спіймати» учня, заставити подумати над правописом слова. Я завжди пам’ятаю, що українська орфографія здебільшого побудована на основі правильної звуковимови. Після того, як текст продиктовано і учні його записали, читаю ще раз його виразно, роблячи дещо більші, ніж звичайно, паузи в кінці речень. Це для того, щоб діти могли подумати про правопис окремих слів. Якщо дозволяє час, пропоную самоперевірку.
Ми, вчителі, докладаємо багато зусиль, щоб навчити дітей грамотно писати, а результати не завжди достатні. Не досить виправити дитячі помилки, головне – організувати активну роботу так, щоб їх попередити.
А ще, на мою думку, дуже важливо навчити дітей самостійно знаходити і виправляти помилки в різних видах робіт.

Причини учнівських орфографічних помилок
та організація роботи щодо їх усунення

Так багато говорю про помилки… Цілком зрозуміло, що переді мною постійно постає питання: «Чому ж допускають їх діти?» Намагаюсь виявляти і враховувати їх джерела, причини. Боротьба лише з наслідками (самими помилками) буде безрезультатною, якщо не виявляти й не усувати причини цього явища.
Однією із найбільш поширених причин помилок є те, що діти не знають правил. Наприклад, не знаючи правила правопису сумнівних приголосних, діти пишуть, лише керуючись вимовою: лехко, ніхті, прозьба.
Висновок: попередити й усунути такі помилки можна, лише добре засвоївши й закріпивши відповідні правила.
Мої спостереження вказують на те, що діти часто допускають помилки через те, що не вміють застосовувати правила.
Деякі учні добре формулюють правила, знають їх, підкріплюють прикладами, а при виконанні завдання ніби залишають ці знання в стороні, забувають про них. Наприклад, дитина пише кручою, душою тоді, коли не вміє подумки згадати: яка це частина мови? який відмінок? Це відбувається тоді, коли вивчення правил в достатній мірі не пов’язується з їх практичним застосуванням.
Висновок: обов’зково закріплювати зв’язок теорії з практикою, урізноманітнювати вправи, систематизовувати пройдений матеріал.
Слабкий фонематичний слух учня, недостатньо розвинена орфографічна пильність (здатність бачити хибний запис слова), вади вимови в школяра теж є досить вагомими причинами у помилкових написаннях.
Висновок: справа усунення таких помилок потребує від вчителя диференційованого підходу. Як показує практика, випадкових помилок не буває. Тому кожен тип хибних написань потребує своєї методики опрацювання і попередження.
Аналіз перевірених учителем диктантів - це один із дійових засобів піднесення грамотності учнів. І тому відповідальним і важливим етапом у моїй роботі є організація повторення тих правил, які були порушені, закріплення відповідного матеріалу, щоб у майбутньому такі помилки не допускались.
Виявлення і усунення помилок – моє першочергове завдання.
Перевірений диктант обов’язково аналізую на наступному уроці, поки у дітей ще свіжі враження від виконаного завдання і спостерігається гострий інтерес до наслідків роботи. Я вважаю, що вдало проведений аналіз письмової роботи – серйозний засіб піднесення мовної грамотності учнів.
Роботу над помилками, як правило, будую у такій послідовності:
а) вступне слово вчителя
б) колективне опрацювання найбільш типових для класу помилок (з паралельним повторенням правил, на які допущено ці помилки)
в) самостійна робота дітей по виправленню допущених помилок у власних роботах.
Якщо мною раціонально організована робота учнів над виявленими помилками, їх викоріненням і попередженням, то така робота є корисним і ефективним видом навчальної діяльності.
Така робота виховує у дітей уміння об’єктивно оцінювати якість виконаної вправи, рівень своєї грамотності, здатність бачити свої недоліки. А ще аналіз учнівських робіт дає мені, вчителю, змогу виявити свої досягнення і знахідки, прорахунки чи невдачі.

Звуко-буквений аналіз слів
як джерело формування мовної грамотності у дітей

Звуко-буквений аналіз має бути не самоціллю, а важливим засобом опанування учнями фонетики, орфоепії та орфографії. У зв’язку з тим, що українське письмо в своїй основі є фонематичним, виділення під час аналізу окремих звуків у слові є надійною опорою для правильного письма. Застосовуючи звуковий аналіз, я прагну, щоб предметом аналізу були не тільки досить поширені в мові звуки, а й такі, що трапляються значно рідше, наприклад [г], [дз], [дз'], [дж], [ф], [х] (дзиґа, ґедзь, ґудзик, дзвінок, джміль, фонтан).
Формувати фонетичні поняття потрібно починати з початку навчання дитини у школі – ще в добукварний період. Свою роботу в цьому напрямку можна вважати ефективною, якщо учні опановують такі вміння:
• правильно вимовляють всі звуки української мови;
• розрізняють на слух та за артикуляцією голосні та приголосні звуки, тверді та м’які приголосні;
• ділять слова на склади, визначають наголошений склад;
• аналізують (називають послідовно) звуки в 3-6-фонемних словах.
Під час виконання повного звукового та звуко-буквеного аналізу, привчаю дітей до певної послідовності дій у цих процесах:
1) вимов чітко слово вголос;
2) запиши його орфографічно правильно;
3) поділи слово на склади, визнач наголошений склад;
4) назви кожну букву (алфавітні назви);
5) назви послідовно всі звуки, запиши їх у квадратних дужках;
6) дай характеристику кожного звука;
7) визнач кількість букв та звуків.
Виконуючи звуко-буквений аналіз слова в письмовій формі, учні записують
о'/лень
о - [о] – голосн, наголош.
л - [л] – приголосн., тверд.
е - [е] – голосн., ненаголош.
н - [н'] – приголосн., м’як.
ь - -
_____________________
5 б., 4 зв.
Побудова на слух таких звукових моделей активно формує в учнів фонематичний слух. Переведення ж цих моделей в орфографічний запис із наступним зіставленням та поясненням способу позначення окремих звуків на письмі сприяє тому, що учні усвідомлюють в слові наявність орфограм, вміють виділяти їх під час письма. Так поступово формується у дітей орфографічна пильність.

Роль наочності
у забезпеченні уваги до правописного матеріалу

Для того, щоб привернути увагу дітей до потрібного орфографічного матеріалу, обов’язково використовую наочність. Молодші школярі мислять предметно, абстрактні поняття у них створюються поступово, внаслідок спостереження над реаліями навколишнього світу.
Наочність для дитини є зафіксованим конкретним уявленням і допомагає зосередитись на думках. Вона допомагає дитині формувати і передавати власні думки словесно, полегшує тренування у їх вимовленні. Коли використовуєш наочність, пожвавлюється викладання навчального матеріалу, економиться час і енергія, увага учнів зосереджується на найважливішому, у дітей виникає інтерес до навчального матеріалу, полегшується процес засвоєння учнями орфографічного матеріалу. Наочність допомагає мені застосовувати різні способи зіставлення, порівняння. Я активно використовую її тоді, коли потрібно повторити, закріпити і узагальнити вивчене, провести самостійну роботу, під час виконання різноманітних тренувальних вправ.
Із різноманітних, наочних посібників часто використовую таблиці, картки. (Додаток 4). Пояснюючи новий матеріал, звертаюсь до таблиць. У практиці своєї роботи застосовую два прийоми використання таблиць.
I прийом:
діти розглядають таблицю → аналізують слова, речення, порівнюють → зіставляють мовні явища → роблять певні узагальнення, висновки.
II прийом:
спочатку сама докладно, зв’язно викладаю дітям матеріал (обов’язково підкріплюючи на дошці прикладами) → потім вивішую таблицю і пояснюю матеріал вже з допомогою самих учнів.
Обов’язково розглядання таблиці учнями супроводжую розбором і поясненням. Для того, щоб учні засвоїли важливі орфограми, пропоную їм роботу за картками, що дає змогу активізувати діяльність дітей на уроці. (Додаток 4)

Розвиток орфографічної пильності
у процесі засвоєння словникових слів

Сучасний український правопис, або орфографія, ґрунтується на теоретичних положеннях, які визначають правила написання. Одним із основних в українському правописі є, так званий, історичний або традиційний принцип написання слів. За цим принципом слова передаються так, як вони писалися в історичному минулому, тобто традиційно, без врахування особливостей їх вимови чи морфологічного складу в сучасній мові. Це відомі нам словникові слова. Список цих слів надається у навчальній програмі по класах.
Закріплення правильного написання таких слів дітьми початкових класів здійснюється практично під час виконання різноманітних творчих, пошукових, дослідницьких завдань і вправ. Свою роботу в цьому напрямку я спрямовую так:
1-й крок: звертаю увагу дітей передусім на лексичне значення слова. Якщо учень бачить слово вперше, не знає, що воно означає, не вміє правильно його вимовляти, то й на письмі він не зможе передати його правильно.
2-й крок: максимально сприяю учнівському процесу запам’ятовування таких слів. Для цього спонукаю дітей використовувати слухову, зорову, емоційну, моторну пам’ять. Наприклад, на одному з уроків в 2 класі дітям потрібно засвоїти написання словникового слова предмет. Я демонструю 2 групи предметів: шкільні навчальні приладдя (лінійка, гумка, олівець, косинець, циркуль, ручка і т. д.) та інструменти для «умілих рук» (молоток, пилка, обценьки, дриль і т. д.). Пропоную назвати кожен предмет окремо, а потім кожну групу – одним словом (предмети, інструменти).
- Зверніть увагу на написання слова предмет.
- Де можна припуститись помилки? (У написанні е в ненаголошеному складі – «придмет»).
- Напишіть рядок цього слова, підкреслюючи літери е.
- «Сфотографуйте» це слово і «відправте» його у свій блок пам’яті, скористаєтесь ним, коли буде потрібно.
А скористатись ним потрібно буде скоро (про це знаю я, не діти), тому що це слово буде введено у словниковий перевірний диктант через декілька уроків.
3-й крок: спонукаю дітей практично застосовувати це слово – скласти і записати з ним словосполучення, речення, невеличкий текст (це може бути і загадка, і прислів’я, і прикмета, і міні-казка).
4-й крок: прищеплюю навичку користуватись орфографічним словником: знайди → прочитай уважно → випиши → виділи і запам’ятай орфограми.
5-й крок: рекомендую вдома організувати «пошук» даного слова на сторінках підручника рідної мови: у яких завданнях, вправах, на яких сторінках воно зустрічається.
Такі мовні ситуації спонукають і дають можливість учням ще і ще раз повернутися до словникового слова, вимову і правопис якого вони повинні запам’ятати.
На уроці можна організувати роботу як над вивченням одного словникового слова, так і над групою таких слів, тільки їх потрібно об’єднати за певною спільною ознакою. Наприклад, навчальні предмети: гумка, лінійка, олівець, папір (1 клас), тварини: ведмідь, дятел, жайворонок, заєць (2 клас), на дорозі: автомобіль, асфальт, бензин, бетон, велосипед (3 клас), місцезнаходження, напрямок: ззаду, ліворуч, назад, попереду, посередині, праворуч, шеренга (4 клас).
Така робота має проводитись систематично, протягом декількох уроків поспіль, наприклад:
на 1 уроці
- ознайомити дітей з групою потрібних слів;
- виділити орфограми;
- пояснити лексичне значення кожного слова (джерело пояснення – вчитель, словник, енциклопедія, заздалегідь підготовлений учень класу);
- дати загальну назву групі обраних слів;
- записати ці слова в зошитах (цілісно, по складах, для переносу);
- скласти з даними словами словосполучення, речення;
- запропонувати відповідне домашнє завдання – дібрати до даних словникових слів ілюстрації, загадки, прислів’я, уривки з текстів дитячих книжок.
на 2 уроці
- заслухати звіт дітей про виконання домашнього завдання.
на 3 уроці
- провести роботу в малих групах: запропонувати дітям скласти колективну зв’язну розповідь з максимальним використанням поданих слів.
на 4 уроці:
- провести словниковий перевірний диктант;
- ознайомити учнів із результативністю (а вона обов’язково буде позитивною) запропонованої перевірки.
Така організація роботи над словниковими словами дає змогу розглянути слово в усіх аспектах, формує у дітей графіко-орфографічну пильність. Це є важливим засобом на шляху практичного вдосконалення правописних каліграфічних умінь та навичок учнів.

Автор: 

Міняйло Н. О. вчитель початкових класів Криворізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №126

Голосування

Які матеріали Ви шукаєте?:

Останні коментарі